Погляд на відновлення України від американської елітної CSIS

10 січня 2023 р. Центр стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) провів презентацію доповіді «Забезпечення економічної трансформації України. Відновлення, реконструкція та модернізація» (Enabling an Economic Transformation of Ukraine. Recovery, Reconstruction, and Modernization). CSIS, впливовий американський мозковий центр з більш ніж 60-річною історією, включається до активного обговорення стану та майбутньої економіки України. Особливістю даної організації є аналіз різних проблем/викликів через призму безпеки, геополітики та американської версії політики розвитку. CSIS має прямі, міцні зв’язки з усіма гілками влади, впливає на полісімейкерів та десіжнмейкерів США та багатьох країн світу.

Дев’ять місяців тому CSIS створив спеціальну Комісію з економічного відновлення України (Ukraine Economic Reconstruction Commission). На початку презентації Доповіді Деніел Рунде (Daniel F. Runde), віце-президент Центру, директор проекту з процвітання та розвитку, поінформував про ту роботу, яка передувала публікації доповіді. Було проведено 20 семінарів з різноманітних тем, від сільського господарства до системи держуправління. У роботі брали участь 500 осіб, зокрема експерти з України. Було підготовлено десять робіт. Всю цю роботу фінансував уряд Данії.

Під час презентації Доповіді виступали професор, посол Пола Добрянскі (Paula Dobriansky), посол Вільям Тейлор (William Taylor) та відомий бізнесмен, засновник та CEO Invenergy Майкл Полскі (Michael Polsky). Обговорення переважно стосувалось найзагальніших проблем безпеки, правових інститутів, системи держуправління та інвестиційних можливостей. Д. Рунде чітко визначив, що реконструкція та трансформація України має бути такою, щоб її результатом стало членство країни у НАТО та Євросоюзі. Дуже амбітні бенчмарки успіху він описав так:

1. ВВП душу населення, як у Польщі,
2. виробничі можливості/продуктивність у сільському господарстві, як у Канаді,
3. промислові можливості/продуктивність, як у Чехії,
4. технологічний сектор, як в Естонії,
5. якість держуправління, як у Румунії,
6. військові здібності/якість, як в Ізраїлю.

Першим на презентації доповіді виступав Сергій Цивкач, виконавчий директор організації UkraineInvest. Він висловив повну згоду з поданим документом, запевнив у безперечному курсі нинішнього керівництва країни на проведення інституційних системних ринкових реформ. С. Цивкач запевнив, що в Україні працює режим нульової толерантності до корупції. З цією бравурною гіпотезою навряд чи погодились навіть люди, які були присутні на презентації Доповіді.

На думку українського маркетолога бізнес-можливостей України, сотні компаній з різних країн вже готові інвестувати в країну, заходити до неї зі своїми ідеями, грошима та виробничими планами. Щоправда, обійшлось без конкретних кейсів та цифр. У якості аргументу на підтвердження намірів нинішнього уряду він навів слова голови Фонду державного майна, який заявив, що в Україні буде приватизовано все, крім гідності. До цього він сказав, що країна має успіхи в галузі приватизації. Цифр надходжень до бюджету від продажу державних активів не надійшло. Обговорення ледве не головного економічного документу стосовно України в режимі бізнес-форуму з одного боку та конференції з безпеки з іншого – це явно не для критичного, наукового осмислення оформлених пропозицій.

Цілі та способи їх досягнень

Доповідь наповнена оптимізмом. Глава Єврокомісії заявила, що «Україна має все, що необхідно, для вдалого відновлення. Вона має рішучість, динамічне громадянське суспільство, багато друзів у всьому світі, які хочуть її підтримати… Вона має вражаюче стійку економічну базу». Ця сама база країни існує з початку 1990-х. Тільки годує вона, переважно, 3 – 5% населення, за рахунок інших.

В доповіді CSIS у жовтні 2022 р. наведено бачення майбутнього країни: «Через 10 років Україна буде стабільною, орієнтованою на Захід демократією, яка міцно пов’язана з євроатлантичним світом. Сильні збройні сили, членство у Європейському Союзі гарантуватимуть незалежність України. Її економіка буде трансформована з системи, в якій домінують олігархи, корисливі інтереси та державні підприємства, у динамічну, інноваційну, відкриту, інклюзивну та підприємницьку систему. Україна відповідатиме високим міжнародним стандартам: фінський рівень військових витрат та залучення, японський рівень розвитку інфраструктури, німецький стиль промислового виробництва, IT-сектор за моделлю країн Балтії, аграрний сектор за рівнем продуктивності праці та ефективності, як у Канаді».

За всю історію людства ще жодній країні світу за десять років не вдалось пройти такий надскладний шлях. З урахуванням пострадянської спадщини, якості правових інститутів України, токсичного впливу олігархічних структур, стану інтелектуального поля (домінація марксизму та лівого кейнсіанства), а також особливостей системи ухвалення рішень в Україні стати Польщею, Чехією, Словаччиною чи Румунією вкрай проблематично. А в режимі запропонованої моделі Держави загального інтервенціонізму неможливо. Шанс виникає у разі реалізації насправді інноваційної, науково обґрунтованої економічної, інституційної політики. Далеко не все так райдужно та якісно в країнах Центральної та Східної Європи, адже багато з них вже майже 20 років у складі Євросоюзу та ~25 років у складі НАТО. А тут Україна якимось магічним чином має здійснити транзит за 10 років.

Автори доповіді мають рацію в тому, що в Україні необхідно створити середовище, якому комерційні структури довірятимуть, щоб інвестувати та модернізувати країну. «Інвестиції в малий та середній бізнес (МСБ) відіграватиме ключову роль у створенні можливостей на ринку праці, щоб до країни повернулись мігранти та брали участь в економіці». Вони мають рацію у перерахуванні тез про верховенство права, активізації приватизації, незалежності судової влади, неефективності державних підприємств, важливості доступу до фінансів та інвестицій у людський капітал. Зрозуміло, цього мало, аби вважати Доповідь цінним інтелектуальним внеском у дискусію на предмет необхідної для України програми відновлення економіки.

Ось що пропонує CSIS для досягнення зазначених амбітних цілей:

1. прийняття багаторічних, багатомільярдних зобов’язань (multiyear, multibillion-dollar) стосовно фінансування програм відновлення України (США, ЄС, країни G7). ЄС має запропонувати чіткий графік набуття Україною повноцінного членства в ЄС протягом не більше 10 – 15 років. «Будь-який інший графік не є проявом серйозного ставлення та може послабити українську рішучість проводити необхідні реформи».
2. Визначення ролі та відповідальність агентств розвитку, міжнародних фінансових інститутів, фінансових інститутів розвитку для того, щоб уникнути обтяжливих вимог чи дублювання зусиль.
3. Визначення пріоритетності реформ, які покращать якість держуправління та підзвітність влади для створення стимулюючих умов для приватних інвестицій в Україну, для підтримки її економічної трансформації. «Ці реформи мають співпадати з зобов’язаннями України на шляху до членства в ЄС. Критично важливою є реформа правової системи, яку необхідно звільнити від корупції. Необхідно також зламати владу олігархів та корисливих інтересів, створити рівні умови господарювання для українського бізнесу всіх розмірів, а також створити ефективну судову систему, яка ґрунтується на принципах функціонування західних партнерів».
4. Зниження ризиків для приватних інвесторів шляхом створення пулу фінансів для економічного розвитку від американської International Development Finance Corporation (DFC), МВФ, Світового банку, європейських фінансових інститутів розвитку у розмірі $5 млрд. на рік протягом п’яти років.
5. Створення умов прозорості та підзвітності для включення підтримки місцевого громадянського суспільства для моніторингу закупівель та інвесторів, запобігання шкідливому впливу, а також для перевірки кандидатів на участь у програмах.
6. Пріоритетність модернізації, зокрема через діджіталізацію, протягом усього періоду реконструкції для створення прозорих умов, підзвітності, щоб запевнити донорів та приватний сектор у прогресі створення якісно керованої економіки.

Перед нами довге меню добрих намірів та інституційних побажань. Хто ж буде проти німецького промислового ладу, японської інфраструктури, канадського фермерства чи естонського ІТ? Навряд чи в Україні, ЄС, США, та й у будь-якій країні світу знайдуться люди, які виступатимуть «за» підвищення ризиків країни, приховування інформації від громадян/бізнесу, управлінський бардак.

Якість програми відновлення/модернізації економіки визначається не набором правильних, шляхетних цілей, а науково обґрунтованими, історично перевіреними, які враховують особливості країни засобами досягнення поставлених цілей. Цим програми й відрізняються одна від одної. Саме за набором пропонованих інструментів/дій/рішень ми можемо судити про їх якість.

Виділимо головні параметри оцінки того чи іншого програмного документа з проведення системних, інституційних реформ:

1. функціонал, обсяг ресурсів/активів, повноважень та дискреції Держави (розпорядників чужого майна). Документ повинен чітко фіксувати динаміку таких показників, як: 1) розмір доходів/видатків органів державного управління; 2) дефіцит бюджету; 3) державний борг; 4) обсяг регуляторного навантаження; 5) обсяг транзакційних витрат; за рахунок платників податків; 7) інфляція; 8) вартість кредиту та розповсюдження відсоткових ставок між країною-маяком та країною-реформатором. Нічого подібного в Доповіді CSIS немає.
2. Динаміка покращення параметрів країни в низці провідних індексів та рейтингів світу: Індекс економічної свободи, Індекс свободи людини, міжнародний Індекс захисту прав власності, Індекс глобальної конкурентоспроможності, Індекс стану переходу (Transitions Performance Index), Індекс верховенства права, Індекс інноваційного розвитку, Індекс процвітання Легатум, Індекс сприйняття корупції та низку інших. Про це у Доповіді CSIS жодного слова.
3. Структура економічної влади: державний бізнес, великий, малий, столичний, регіональний, ступінь концентрації капіталу реальному та фінансових секторах. Відповіді це питання експерти CSIS не дають.
4. Динаміка параметрів інституційного, макроекономічного розвитку за такими показниками, як ВВП, ВВП на душу населення, продуктивність праці, середня/медіанна зарплата, зайнятість, безробіття, обсяг інвестицій, обсяг прямих іноземних інвестицій, обсяг експорту/імпорту, обсяг заощаджень та ціла низка інших. Такої конкретики у Доповіді CSIS немає.
5. Динаміка соціальних параметрів: демографія, тривалість життя при народженні, тривалість життя після 60 років, задоволеність життям, рівень довіри, кількість здорових років життя, народжуваність та інші. Такої інформації Доповідь CSIS не містить.

Складається враження, що цей документ готували дипломати, юристи, політики, спеціалісти в галузі безпеки та представники асоціацій та PR-структур з залучення інвесторів. Зяючий дефіцит конкретики не можна приховати побитими фразами та пропозиціями на кшталт «проведення реформи системи держуправління, антикорупційної реформи, реформи задля забезпечення верховенства права, а також правова реформа, реформа проти відмивання грошей, забезпечення незалежності ЗМІ». Або «стимулювати процес покращення інвестиційного клімату, який дозволяє забезпечувати зростання українських ЗМІ та залучати додаткові іноземні інвестиції», прийняти зрозумілі правила гри: Україна має продовжити удосконалювати загальне регуляторне середовище для створення нових бізнесів, особливо МСБ».

Ось ще приклади формалізму та програмного білого шуму: «Продовжувати акцентувати увагу на приватизації державних підприємств, приведення їх корпоративного управління у відповідність до принципів ОЕСР для скорочення корупції та покращення загальної ефективності економіки», «покращення та модернізація інфраструктури відповідно до стандартів ЄС, вибір партнерів, які заслуговують на довіру та які дозволять Україні стати членом ЄС та посилити взаємну доповнюваність з НАТО».

В рамках правової реформи, покращення системи держуправління CSIS рекомендує:

• ухвалити процедуру вибору суддів Конституційного суду з урахуванням стандартів Венеціанської комісії;
• посилити боротьбу з корупцією,
• привести законодавство України у відповідність до міжнародних стандартів відмивання грошей;
• застосувати антиолігархічний закон;
• привести законодавство щодо ЗМІ у відповідність до стандартів ЄС;
• реформувати правове поле для національних меншин.

А хіба Україна не робила все це протягом останніх 15 – 20 років? Хіба не створила цілу мережу структур боротьби з корупцією? І хіба все це допомогло в ситуації, коли в руках VIP-розпорядників та споживачів чужого сконцентровано величезну економічну владу та об’єктивно корупціогенні інструменти номенклатурної дискреції?

Гетьманцев и CSIS – одного поля ягоди?

Доповідь досить комплементарно відгукується про урядовий план національного відновлення, відомий як План Лугано (липень 2022 р.). Цей документ, створений під керівництвом Д. Гетьманцева, є скоріше матрицею освоєння ~$750 млрд. іноземної допомоги, грантів, кредитів та інвестицій, ніж повноцінний план системної модернізації країни, створення нових конкурентних інститутів. Його реалізація не дозволила б створити повноцінну ринкову структуру економіки, а відтворила б номенклатурно-олігархічну модель.

Однак CSIS вважає План Гетьманцева проявом відповідального ставлення до економічної політики. Два документи схожі на безліч яскравих гасел, формальних декларацій, ставку на шляхетних, мудрих, відповідальних та чесних VIP-розпорядників чужого, як основних драйверів розвитку та зростання. Обидва документи, як й доповіді ООН, МВФ, державних агентств з розвитку ігнорують теорію та практику провалів держави та модель підприємницького зростання. Причина такої синергії очевидна – одна теоретична матриця, яку просувають та штампують у всьому світі західні mainstream університети.

Складається враження, що над Планом Лугано та документом Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) працювали люди дуже схожої політичної та ідеологічної орієнтації в рамках теоретичної школи розвитку economics. Її рекомендації засновані на теоріях зростання Харрода-Домара, Солоу-Свона та частково моделі ендогенного зростання П. Ромера. Більшість цих напрацювань було запропоновано бідним країнам, що розвиваються, ще в першій половині XX століття. Вони являють собою набір інструментів та інститутів комплексного державного інтервенціонізму. Вони навіть розвиток малого та середнього бізнесу здійснюється через пільгові кредити, дотації, гранти, податкові преференції, тобто є прерогативою Держави.

Американці (CSIS) не стали глибоко вникати в суть Плану Лугано, як не стали вони критично оцінювати теорію та практику розвитку бідних країн, яку вони практикують понад 70 років. Для цього потрібно було б провести глибокий аудит економічних реформ у більш ніж 100 країнах світу. Вони здійснювались за сприяння та під керівництвом МВФ, Світового банку та міжнародних агентств/компаній з розвитку.

Знайти вдалі кейси в рамках моделі загального інтервенціонізму дуже складно, а ось гучних провалів достатньо. Вікна здібності (після війни, політичної кризи, революції) виникали в десятках держав. Афганістан, Ірак, Сербія, Південна Африка, Туніс, Молдова, Киргизстан, Єгипет, Туреччина, Аргентина, Мексика, Шрі-Ланка, Бразилія – у всіх цих країнах міжнародна допомога з розробки програми реформ йшла за матрицею development economics. Власне, вона ж була реалізована в Україні після Помаранчевої революції та Революції гідності. У 2019-2021 рр. уряд України також проводив політику активного державного дирижизму, штучного стимулювання попиту та одержавлення інвестицій.

І ось знову ті самі граблі, той самий вид, тільки збоку. Д. Гетьманцев, а слідом за ним CSIS (відчувається взаємне проникнення експертів) бачать майбутнє України як серію номенклатурно-комерційних проектів VIP-розпорядників та споживачів чужого майна України та її зовнішніх партнерів з освоєння/каналізації грошей/активів. Якщо робити те саме, нехай й іншими людьми, але в старій системі повноважень та мотивації чиновників, функціоналу Держави, то чому автори Плану Лугано, як й експерти CSIS розраховують отримати інший результат? Ані теоретичних, ані статистичних, ані сутнісних пояснень цього припущення у Доповіді немає.

Експертам CSIS подобається План Лугано. Вони називають його сміливим та широкомасштабним, що несе стійке економічне зростання та благополуччя людей. Принципи Плану хороші для PR-кампанії як політичні гасла. Нагадаємо їх: 1) швидкий початок, поступовий розвиток; 2) справедливе підвищення добробуту; 3) інтеграція в ЄС; 4) відновлення краще, ніж було (build back better); 5) стимулювання приватних інвестицій та підприємництва. Хтось розуміє, яким при реалізації таких гасел буде податкове, регуляторне навантаження та інфляція?

Представники потенційних донорів Плану Лугано взяли свої сім принципів для участі у відновленні та модернізації України: 1) партнерство, 2) процес реформ, 3) прозорість, підзвітність та верховенство права, 4) демократична участь, 5) залучення зацікавлених стейкхолдерів, 6) гендерна рівність та інклюзивність; 7) стійкість.

«Ці принципи було прийнято Україною та іншими країнами-учасницями, а також багатосторонніми інституціями в Лугано. Вони сформують основу для майбутнього відновлення України», – стверджує CSIS у Доповіді. На думку американської організації, реалізація цих принципів призведе до членства України в Євросоюзі та трансформації економіки.

Знову «точки зростання». Смаківщина та фаворитизм

Автори Доповіді підтримують гасловий опис майбутнього економіки України, який дала Олена Кошарна, керівник компанії Horizon Capital – «Мізки, руки та зерно» (brains, hands, and grains). Мається на увазі, що майбутню українську економіку буде побудовано на високих технологіях у промисловості, діджіталізації та IT-секторі, а також у сільському господарстві. «Ці порівняльні переваги розташовані на солідному економічному фундаменті. Якщо їх правильно розкрити, то вони можуть стати джерелом значного, справедливого економічного зростання на роки». Ставка на ці три економічні галузі, на думку CSIS, дозволить запропонувати чіткі можливості для вдалої інтеграції України в економіку ЄС, а також її торгових партнерів, таких як США.

Перед нами типовий приклад теоретизування та номенклатурного виділення «точок зростання», формування у ручному режимі «національних чемпіонів». Нібито, нам, вченим/аналітикам з Вашингтону, Брюсселя, Берліна, Парижа та Риму так бачиться ваша майбутня українська структура економіки. Тобто вона, ця структура, буде наслідком інвестиційних, виробничих, управлінських рішень VIP-розпорядників та споживачів України та країн-донорів.

За рідкісним винятком «точками зростання» захоплювалися практично всі бідні країни, що розвиваються, як демократичні, так й авторитарні. Теоретики навіяли полісімейкерам та десіжнмейкерам, що якщо у громадян через податки забрати до половини доходу, каналізувати ці гроші у «стратегічно важливі», «перспективні» проекти, якщо націоналізувати ресурси та здійснювати інвестиції через великі державні підприємства, то суттєво збільшиться швидкість економічного зростання, та наздогнати розвинені країни можна буде швидше.

Мало хто з розпорядників чужого зміг чинити опір умовному наркотику «п’ятирічку на три роки». Тим більше, що його представляли у вигляді цінної, високоефективної добавки без побічних ефектів. У другій половині ХХ століття серед бідних було повальне захоплення цим стимулятором. Потім через кризи, банкрутства, дефолти, боргові ями та корупцію прийшло розуміння ризиків та загроз моделі держави загального інтервенціонізму. Багато країн з низьким доходом застрягли у пастці бідності на десятиліття.

Полісімейкери пострадянських країн, у тому числі України, також завзято взялись за ручне управління бізнес-циклами. Було застосовано такі основні інструменти:

1. у монетарній політиці: відсоткові ставки, умови доступу до кредиту та валюти, особливі норми резервування, страхування;
2. у фіскальній політиці: податкові пільги/звільнення, податкові канікули, спеціальні режими сплати податків, бюджетні дотації, гранти;
3. у регуляторній політиці: режим ліцензування, сертифікації, отримання дозволів, квоти, преференції при державних закупівлях, режим експорту/імпорту.

Найгрубішою помилкою циклічної та контрциклічної політики Уряду було те, що за основу ринкового/природного бізнес циклу була взята стартова точка, яка не має нічого спільного з ринком та економічним єством, – пострадянська структура планового господарства. Спочатку потрібно було створити цю ринкову структуру економіки, а не здійснювати методологічний обман.

Україна досі не має повноцінної ринкової структури економіки, яка була б результатом вільного, добровільного вибору суб’єктів господарювання в межах їх приватної власності. Післявоєнна відбудова надає країні такий унікальний історичний шанс.

Держсектор залишається каменем на шиї української економіки. У ній зберігаються активи та уклади держплану. Держава, як й раніше, є найбільшим власником ресурсів та активів, у тому числі на ринку грошей. До війни розпорядники чужого щороку пропускали через свої руки 42-45% ВВП, а в 2022 р. загальні витрати органів держуправління зросли до 75% ВВП. Війна зруйнувала стару структуру виробництва та споживання, зайнятості та заощадження. У такому середовищі виділяти «точки зростання» (секторальні, індивідуальні) та створювати під них особливий фінансовий, податковий, митний, регуляторний режим – це чиста вода смаківщина та фаворитизм. З погляду економічної науки такого роду підхід до економічної політики мізерний та не може мати практичної цінності. На жаль, такий підхід дуже рідко можна зустріти під час обговорення стратегії розвитку країни в рамках development economics, особливо коли попереду маячить перспектива освоєння сотень мільярдів доларів чужих грошей.

Автори Доповіді декларативно підходять до визначення пріоритетів сектору. Сільське господарство? Звичайно. Воно ж таке велике та значуще. Будемо розвивати та підтримувати. Усіх чи лише тих, хто великий та має потужних лобістів?

ІТ-сектор? Безперечно. Вдаримо діджіталізацією з корупції та неефективності системи держуправління. А багатотисячний функціонал Держави десь залишимо?

Промисловість? Куди ж без неї? Заведемо німецький, італійський, французький бізнес – та перетворимо Україну на потужний хаб в рамках глобальних ланцюжків цінності. Цікаво, що такий найважливіший розділ, як «Manufacturing» (промислове виробництво) у Доповіді зайняв… 14 рядків з 47 сторінок.

Енергетика? Зрозуміло. Без неї нікуди. Протягом 12 років до війни Україна отримала ~$12 млрд. інвестицій у відновлювані джерела енергії. Встановлені потужності могли б генерувати до 60 гігават сонячної енергії, 320 гігават оншорної вітряної енергії та 251 гігават офшорної енергії, але агресор паралізував використання цього потенціалу. Ризикам безпеки, мабуть, не приділялось належної уваги. Чіткої та явної рекомендації зі створення повноцінного приватного ринку генерації енергії з конкуруючих у рівних правових, тарифних, цінових умовах у Доповіді немає.

Хто за що відповідатиме

На думку CSIS, Міжнародний валютний фонд (МВФ) «відіграватиме важливу роль у підтримці макроекономічної стабільності на етапі відновлення». Очікується, що Фонд допоможе провести реструктуризацію боргів України, фінансуватиме бюджетні програми. Світовий банк має підключити весь свій потенціал для фінансування інфраструктури, а IFC та MIGA допоможуть залучити приватних інвесторів. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) також бачиться як інститут підтримки проектів в галузі інфраструктури, енергетики та розвитку МСБ.

Агентства розвитку країн G7 фінансуватимуть технічну експертизу в галузі реформи державного управління, реалізації принципу верховенства права, протидії корупції та ділового клімату. Умови фінансування важливі, але вони «мають впроваджуватись розумно, а не на ім’я самих умов». У 2014 р. після Революції гідності численні двосторонні та багатосторонні інституції висунули до України понад 400 умов. Це не є прийнятним. Тому CSIS пропонує учасникам відновлення економіки України зосередити умови на таких сферах, як держуправління, верховенство права, боротьба з корупцією, лібералізація торгівлі, приведення законів, правил та регулювання у відповідність до стандартів ЄС.

На перший погляд, на папері все виглядає красиво та гідно. Така близька до ідеальної гармонія інтересів, місій, мотивів десятків міжнародних структур з різних країн світу. До цього всі вони змогли домовитись хіба що до глобального потепління, гендерного балансу та біодиверсифікації. Так, ще до проведення конференцій на Балі або в іншому комфортному, дуже дорогому місці Африки, Азії або Латинської Америки. Тут же мова йде про реальні, «живі» великі гроші. Високими є ризики, що кожна організація догматично проводитиме свою політику, не реагуючи на реальний стан справ та на порядок денний інших.

Виклик синхронізації та кооперації в рамках однієї міжнародної команди видається ще серйознішим, коли ми додаємо в загальну систему українську ланку. Україна буде представлена на якомусь одному/одній містері/місіс Реструктуризація з чітко вираженою моральною, ціннісною позицією, з глибокими науковими знаннями та ясним уявленням про те, що робити. Україну представлятимуть різні люди зі своїми інтересами, поглядами на майбутнє та на гармонію балансу інтересів/ресурсів.

Ключовим десіжнмейкером від України цілком може стати умовний Гетьманцев. Його пропозиції з Плану Лугано навряд чи викликатимуть серйозні заперечення від CSIS, МВФ, MIGA чи ЄБРР. МВФ не приховує, що він за підвищення податків для мікро та малого бізнесу проти зниження ставок основних податків (ПДВ, на прибуток), а також за прогресивні ставки податків. Фонд – це не для реформ вільного ринку. Це проходження певної макроекономічної матриці, яку ця структура пропонує країні за гроші у вигляді кредитів та технічної допомоги. У такому розкладі про податкову реформу в Україні можна забути, отже, десятки тисяч ФОПів поховати.

За останні роки МВФ вистачив Національний банк України, рекомендуючи йому рухатись у цьому напрямі в майбутньому. Це означає, що середньорічна інфляція протягом останніх 20 років ~11%, 25 – 30% в 2022-2023 рр. його не бентежить. Як й не особливо засмучує стислий кредитний ринок, а також останнє місце України у світі в індексі фінансової відкритості. Якщо МВФ буде головним у визначенні макроекономічної політики України після війни, про глибоку реформу монетарної політики також можна забути. Не вірите? Подивіться, на що за останні 20 років перетворилась Аргентина. Сьогодні вона має інфляцію під 100%. Вона йшла у фарватері країнових програм з МВФ. Прийшла до дефолтів, боргів, корупції та найгострішого дефіциту економічної свободи.

Світовий банк, ЄБРР також працюють в одній теоретичній матриці МВФ. Реалізація великих інвестиційних проектів у країнах та перехідних країнах – це не про реформи, а про спільний бізнес з VIP-розпорядниками чужого та великим бізнесом. Малий бізнес не тягне великих інвестиційних проектів в енергетику, комунальне господарство, транспортну, логістичну інфраструктуру та банки. Отже, міжнародні агенції та структури Світового банку приречені працювати з великим українським бізнесом, який рекомендуватимуть представники України. Якщо це не будуть комерційні структури старих олігархів, вони можуть бути фірмами нових VIP-розпорядників чужого.

Як кажуть у народі, хрін редьки не солодший. Усі ці організації понад чверть століття з різною інтенсивністю працюють в Україні. Їх теоретична база, зміст рекомендацій давно відомий. Якщо досі (до війни) вони не дали потрібного ефекту, не поставили Україну на траєкторію швидкого, довгострокового, інклюзивного економічного зростання, то чому ці самі організації, працюючи за приблизно тими самими схемами/програмами, з українськими чиновниками приблизно тієї самої якості, що й раніше, раптом народять економічне диво? Клеш мотивацій, інтересів та очікувань очевидний. Напевно з’являться неформальні переговорні майданчики для узгодження інтересів. Це й є нова каламутна вода, в якій чудово почуваються учасники українського та міжнародного договірняку та схематозу.

Небезпечний для майбутнього України міжнародний синдикат

На початку 2023 року ситуація стосовно підтримки системних економічних реформ в Україні від міжнародної спільноти насторожує, засмучує та викликає серйозні побоювання. Доречна аналогія з постачанням зброї. США/ЄС/НАТО вже незабаром за рік запевняють, обіцяють, проводять зустрічі у форматі Рамштайн, засідання G7 та G20, а Україна, як й раніше, залишається без кровно необхідної для перемоги над ворогом зброї. Щодня балаканини, кожна спроба вкотре зберегти обличчя Путіна – це щоденні смерті українських героїв на фронті та звичайних людей під рашистським обстрілом.

Міжнародні стейкхолдери відновлення України (американський Центр стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS), європейський Центр дослідження економічної політики (CEPR), МВФ, Світовий банк, ЄБРР, міжнародні консалтингові організації типу Boston Consulting, Goldman Sachs або McKinseу, агенції з міжнародного розвитку G7 та країн ЄС) зробили ставку на стандартні інституційні, макроекономічні рішення. Їх реалізація перезавантажує українську модель Олігархат/Схематоз, зберігає в Україні модель Держави загального інтервенціонізму, залишає в руках розпорядників чужого багатий асортимент дискреції (суб’єктивних інтерпретацій норм законодавства). Цей висновок ґрунтується на аналізі наступних документів спільних українсько-іноземних стейкхолдерів:

1. «Забезпечення економічної трансформації України. Відновлення, реконструкція та модернізація» (Enabling an Economic Transformation of Ukraine. Recovery, Reconstruction, and Modernization). Автор: Центр стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS). Дата: січень 2023 р.
2. «Відновлення України: принципи та політика. Паризька доповідь 1». Автор: Центр дослідження економічної політики (CEPR) Дата: грудень 2022 р.
3. «Країнова доповідь по Україні № 22/387». Автор: Міжнародний валютний фонд. IMF Country Report No. 22/387. Україна. Program Monitoring with Board Involvement. Дата: грудень 2022 р.
4. План Відновлення України або План Лугано. Автор: Національна рада з відновлення, Уряд України. Дата: липень 2022 р.
5. Макроекономічна політика воєнного часу для України (Macroeconomic Policies for Wartime Ukraine). Автор: Центр дослідження економічної політики (CEPR) Дата: серпень 2022 р.
6. «План реконструкції України» (A blueprint for the reconstruction of Ukraine). Автор: Centre for Economic Policy Research (CEPR). Дата: квітень 2022 р.

Основними учасниками від України в цих проектах є Тимофій Мілованов, Данило Гетьманцев, Юрій Городниченко, Наталія Яресько, Ілона Сологуб, Єгор Григоренко, Владислав Рашкован, Вероніка Мовчан, Олена Павленко, Тетяна Дерюгіна, Олена Кошарна та Сергій Цивкач. Усі вони входять до західного mainstream. Усі вони розмовляють з МВФ/ЄБРР/CEPR/CSIS однією мовою. Більшість з них входять до високих кабінетів української влади. Усі вони поділяють основні підходи до економічної політики з урахуванням лівого неокейнсіанства та навіть марксизму. Всі вони демонстративно ігнорують теорію та практику підприємницького зростання з її основним елементом – економічною свободою.

Усі вони бачать державу основним бізнес-стратегом, інвестором та дизайнером майбутньої структури української економіки. Усі вони мають зв’язки з великими комерційними структурами, які через проекти відновлення України будуть споживачами величезних ресурсів. Є ще одна спільна риса, яка їх об’єднує. Ніхто з них у разі провалу не покриватиме збитків, не відшкодує шкоди зі своєї кишені, бо вони роблять ставку на управління, споживання та розпорядження чужим.

Україна вже втратила майже рік для радикальних, системних реформ за умов війни. Конкретні пропозиції з економіки воєнного часу були надані Кабінету Міністрів, Верховній Раді, Офісу президента ще у квітні 2022 р. На жаль, перемогли ті сили, які підготували для України плани та програми. Їх реалізація означає лише одне. Історичний, унікальний шанс України стати Новим Заходом, розкріпачити підприємницький потенціал мільйонів українців на підставі економічної свободи вкотре буде бездарно втрачено.